Занедбаний за комуністів костел у Демні перетворюють на сучасний мистецький центр

У цьому був глибокий символізм: люди, які живуть на цій землі, свою святиню, пам’ятку архітектури відроджують власними руками, власними матеріалами. Для власного блага. Ще до Різдва колишній храм запрацює. Щоправда, змінить призначення — стане культурно-мистецьким центром, галереєю, музеєм Демнянського каменярства.

Із храму зробили склад, спортзал…

Костел збудувала перед початком Першої світової Фундація знаменитого графа Скарбека (завдяки йому маємо нині у Львові Театр імені Марії Заньковецької). Робили це демнянські умільці, слава про яких ходила далеко за межами Галичини. Завдяки їм з тесаного демнянського каменю постала не одна оселя. З демнянського вапняку на багатьох площах здіймаються пам’ятники нашим світочам, на українських цвинтарях, зокрема на Личакові, стоять високохудожні надгробки. Колись мені розповідали, що уродженця цього села Петрицю запросили допомогти в реставрації Карлового моста у Празі — і його прізвище начебто викарбувано під одним із прольотів цього моста. З Демні походив іменитий скульптор Євген Дзиндра, який серед іншого створив кам’яних левів перед входом у львівську Ратушу.

— Востаннє богослужіння у нашому костелі проводили у воєнному 1943-му, — розповідає голова Тростянецької територіальної громади, житель Демні Михайло Цихуляк. — У радянські часи цю культову споруду закрили. Її використовували як колгоспний склад, а згодом — як спортивний зал. Зрештою, стала пусткою, замокала, руйнувався фундамент, стіни, сюди вчащали любителі оковитої. Будь-що треба було цю святиню зберегти…

Ще коли пан Михайло був депутатом, разом з іншими ентузіастами почали наводити порядок у ній: зняли гнилу підлогу, вивезли кілька машин сміття. На прибраний костел у Демні як на робочий майданчик звернули увагу у Першому академічному українському театрі для дітей та юнацтва. У вересні 2020 року в межах проєкту «Під Зорею Пінзеля» тут зіграли виставу Pentecost. А потім місцева влада, яку очолив Михайло Цихуляк, разом з громадськістю вирішила у стінах храму створити сучасний мистецько-культурний простір, де зберігалася б пам’ять про минуле, витав би дух каменярського ремесла, народжувалися його нові витвори. У планах голови розмістити експозицію скульптур династії Дзиндр (є згода частину їх передати сюди), а також роботи сучасних митців, влаштовувати виставки живопису, графіки, фотографії, проводити майстер-класи, камерні концерти, презентації, літературні вечори, театральні постановки, творчі конференції, фестивалі. У майбутньому музеї буде також розділ про історію костелу, процес його відновлення і про тих, хто був до цього дотичний. Тобто йтиметься про майже кожну сім'ю демнянських каменярів.

Працюють методом народної толоки

Кожної суботи, та й у будні, у костелі кипить робота — демнянські майстри безкоштовно відновлюють те, що знищив час. Одні підрихтовують фундамент, несучі стіни, з яких посипалися розмоклі камені, знімають облізлу штукатурку, інші встановлюють ринви, прокладають у землі труби для відведення далеко за межі храму дощівки, реставрують дерев’яні рами вікон (не має бути ніякого пластику!). Прокладають електропроводку, дбають про підсвітку храму, облагороджують довколишню територію, стрижуть дерева, підвозять своїми автівками будматеріали. І все — «на громадських засадах»! Працюють ще й демнянські школярі і студенти Львівської академії мистецтв. Батько голови громади — отець Степан Цихуляк — відмив до блиску 280 старих шибок. До добровольців регулярно навідуються підприємці з «Кольорових бульбашок», які пригощають їх піцою, картоплею фрі, нагетсами…

— Тато тішиться, що ми цю справу робимо, що довкола неї згуртувалося так багато людей, — розповідає Михайло Цихуляк. — Проблемні питання щодо реставрації костелу я розподілив між сім'ями наших майстрів. Той зголосився робити одне, той — інше. Ніхто нікому нічого не нав’язував. Було багато цікавих пропозицій. Коли я побачив стільки охочих, то переживав, щоб когось з господарів не образити, не долучивши до справи… Працюють у нас і дорослі, і юні. Отой малолітній хлопчина, що виносить з храму уламки дощок — внук знаного нашого каменяра Степана Однорога. Батько цього малюка виконує чи не найважливішу роботу: вставляє нові брили там, де старий камінь розсипався. До речі, перед тим, як приступати до відновлення, ми розпитували наших старожилів, як цей костел виглядав раніше…

На жаль, багато автентичного втрачено. Вгорі крізь вапно видніються колись забілені голуби, фрагменти «Таємної вечері». Видно дату побудови костелу. А на рівні вікон, на жаль, не збереглося нічого. Наше завдання — врятувати те, що є.

Лікує зуби — відновить і старовинні двері

Профінансувати реставрацію старовинних дверей демнянського костелу взявся виходець із цього села, президент Національної спілки стоматологів України Мирон Угрин. Раніше допомагав із оснащенням автомобілів для фронтовиків, готував для них мобільні стоматологічні кабінети. А тепер підставляє плече культурі. Приїхав у рідне село з фахівцями, забрав пошкоджені двері до Львова. Реставратори тепер чаклуватимуть над ними: «розшиють» кожну дощечку, оброблять її скипидаром, щоб зупинити руйнування, а після «лікування» раритету зберуть його заново і встановлять на колишнє місце.

— Реставруємо костел в основному за пожертви меценатів, місцевих скульпторів, звичайних односельців, — уточнює пан Михайло.

— Головний спонсор — Миколаївський цементний завод. Там фінансують те, що своїми силами оплатити не можемо. Скажімо, закупівлю дорогого вітражного скла. Наші депутати виділили лише кошти на підсвічення храму, впорядкування території.

Мене розчулює готовність людей (навіть чужих) доєднатися до справи, зробити свій внесок. Скажімо, якось приїхав у крамницю до сусіднього Миколаєва — хотів придбати віники, щоб замітати у костелі. Дізнавшись про це, продавці грошей за товар у мене не взяли.

Або взяти таке. Коли ми працювали над елементами підсвітки фасаду костелу, я зрозумів, що кошторисна вартість матеріалів буде дуже високою. Наприклад, одна декоративна опора, до якої потрібно приєднати прожектор, на ринку коштує приблизно 8 тисяч гривень. Таких опор нам потрібно було шість.

Розуміючи, що коштів на це немає, і що у нинішні часи недоцільно витрачати такі великі суми, я звернувся до добродіїв, які безкоштовно надали дубові колоди. Ті колоди я завіз на пилораму, де місцеві хлопці виготовили з них бруси. Місцевий столяр перетворив їх на чудові стовпці - обробив, зробив декоративні різьблення, гарно полакував. Як результат, ми отримали набагато кращі опори від тих, які хотіли закупити.

Проєкт обійшовся нам без жодної копійки. Це яскравий приклад того, як можна зробити багато роботи, навіть маючи обмежені ресурси і водночас — велике бажання і підтримку добрих людей.

Протягом найближчих двох тижнів у демнянському костелі вставлять шибки у вікнах, завершать благоустрій. Завершується підготовка документації об'єкта — за комуністичних часів костел був «безгоспним». Через місяць будуть готові двері. Замовлять метал для виготовлення стелажів для виставки скульптур. Буде урочисте відкриття.

А ще отець Степан Цихуляк і його син Михайло, голова громади, хочуть вдруге освятити святиню, яку колись було спаплюжено. Відроджений костел заживе новим життям.